75. Механізм реалізації держ. стратегії регіон. розвитку та його складові.

Необхідною умовою успішної реалізації стратегії регіон. розвитку Укр. є формування відповідного механізму. Він повинен функціонувати на двох взаємопов’язаних рівнях, що доповнюють один одного: 1) націон. рівень, на якому забезпечується реалізація Держ. стратегії регіон.розвитку (ДСРР); 2) місцевий, де безпосередньо мають реалізуватися регіон. стратегії розвитку (РСР), вони є складниками ДСРР.

Осн.складовими механізму реалізації ДСРР є нормативно-правове, інституційне, організаційне, фін. та науково-методичне забезпечення. На практиці по кожному з цих напрямів  передбачається вирішення конкретних завдань за допомогою як універсальних, так і специфічних інструментів.

Нормативно-правове забезпечення включає в себе сукупність чинних законодавчих актів з питань здійснення регіон. пол-ки та функцій і повноважень держ. органів щодо управління регіон. розвитком. Інституц. складова повинна відповідати вимогам часу та поставленим завданням щодо здійсення регіон. пол-ки держави. Наприклад, його складовими є агенства регіон. розвитку, кадрове забезпечення, сис-иа статистичного забезпечення та ін. Осн. інструментами організаційного забезпечення є угоди щодо регіон.розвитку, держ. цільові програми, регіонал. стратегії розвитку, програми подолання депресивності окремих територій. Фінансування заходів щодо реалізації ДСРР може здійснюватися з різноманітних джерел, осн-ми з яких є кошти з держ. і місцевих бюджетів. Інструметами наук.-методичного забезпечення є наук. обгрунтування регіон. розвитку, методична допомога та перепідготовка кадрів, інформаційне забезпечення.

Складовими механізму реалізації РСР є: нормативно-правове, організаційне, фін.-ек., кадрове, інформаційне та науково-проектне забезпечення. По кожній складовій механізму обгрунтовуються конкретні заходи, що забезпечують реалізацію стратегії розвитку регіону.

76. Сутність і функції соціально-економічного прогнозування.

Прогноз – це науково обґрунтоване судження про можливий стан об’єкта у майбутньому, а також про альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням (П). один з найважливіших напрямів П – соціально-економічне П (СЕП). СЕП – це складова більш широкого поняття – передбачення (П-Я). Залежно від ступеня конкретизації процесів, що досліджуються, розрізняють 3 форми П-Я: гіпотезу (Г), прогноз (П-З) і план (П-Н) (програму). Г характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії, тобто якісної характеристики об’єкта, що досліджується. Г відображає загальні закономірності функціонування об’єкта. П-З – більш визначене і порівняно достовірніше наукове П-Я. Хоча він базується не лише на якісних, а й на кількісних характеристиках, проте все-ж-таки має імовірний варіантний характер. П-Н (програма) – це комплекс конкретних заходів, які базуються в основному на кількісних оцінках і спрямовані на досягнення конкретних цілей.

СЕП виконує такі ф-ї: 1) науковий аналіз розвитку НЕ, який включає 3 стадії: а) ретроспекція (дослідження історії розвитку об’єкта прогнозування для отримання його систематичного опису); б) діагноз (визначення теперішнього чи нинішнього стану об’єкта, виявлення тенденцій його розвитку, вибір моделей і методів прогнозування); в) проекція (розробка прогнозу та оцінка його точності й обґрунтованості); 2) оцінка об’єкта прогнозування за допомогою якісних характеристик і кількісних параметрів; 3) дослідження об’єктивних зв’язків соціально-економічних явищ; 4) виявлення альтернатив соціально-економічного розвитку; 5) підготовка рекомендацій урядовим структурам для ухвалення оптимальних рішень та оцінки можливих наслідків вже прийнятих рішень (головна ф-я).